я лишилась без обох телефонів і, відповідно, без контактів. шліть мені номери в пошту kengurevich сабака gmail.com, щоб точно не загубилися. ну і взагалі пішітє пісьма )

дякую за увагу

ну здрастуй, сістра. вчора у тебе був день народження і хоч мозок мій загубився десь у дорозі - я вже почала писати тобі листа. ти ж сама розумієш, що писати просто так не дуже цікаво, тому я чекала на якесь егегей.

я була в Києві, і ніби ніякого конкретного егегея, що вимагав би окремої уваги, там не відбулося, проте було багато короткометражного кіна "із жизні".

поїзд мій, свєт очєй моїх, марупольскій, спізнився на цілу годину. що я робила цілу годину опівночі на дніпропетровському вокзалі, де є зона відпочинку з бомжами і віп-зона для відпочинку з диванами і пальмами, спитаєш ти? я підпирала колону в холі. двоє охоронців подумали, що дивноє хлопчик в навушниках, що танцювало посеред холу і голосно підспівувало пісні з матюками, прийшло туди зі мною. вони благали його заспокоїти, і погрожували, що якщо я цього не зроблю, то заберуть його до відділку. а я намагалась зрозуміти зачєм мені це матюкливе хлопчик, до того ж у вузьких джинсіках і синій куртці з люрексом.

поїзд подоспєл як нєльзя кстаті. ( Read more... )

- така фігня оці новітні дизайни унітазів..
- чому?
- бо какульки одразу з'їжджають у воду.
- так це ж добре!
- та де там добре! а як ти дізнаєшся, що у тебе глисти, а?!

цілий день писала листа до сістри і не дописала

Originally posted by idmkniga at Лотерея

була у батьків, отримала дозу радості:

- ти сором всіх Кенгуревичів! лишила ворогу свою зброю!
- яку? коли?
- ну коли від чоловіка йшла. ти ж лишила там прекрасну чавунну пательню!

дорогий сіструндєль, давно не писала тобі, бо не писала тобі. тепер напишу.

коли я в'їхала в цю квартиру, а було це майже рік тому, у мене прорвало трубу у ванній кімнаті, тато швидко все відремонтував і було хорашо. довго все було хорошо, навіть мій авокадос встиг вирости і випустити юне зелене листячко!

місяць тому у мене почало блимати світло в туалеті і спальні, а потім зовсім щезло. я подумала, що можу згоріти молодою і навіть не на роботі, тому досі туди не лізу і згораю молодою без читання на унітазі. а воно, як ти знаєш, дуже допомагає бути в тонусі!

вчора, коли я прийшла додому, мені смерділо газом так, що довелося перекрити трубу. і я цілу ніч боялася, що згорю молодою, або вибухну і згорю, або не вибухну і не згорю, а просто не прокинусь молодою. адже стільки всього попереду. наприклад, поява світла в туалеті і читання для тонусу.

сьогодні вдень, я зрозуміла, що моя праска погано нагрівається. і я подумала, якщо вона зламається - мені доведеться ходити у пожмаканому одязі, а це дуже страшно для людини, яка таки прокинулася молодою і збирається не тільки жити, а ще й на роботу збирається.

і ось сиджу я зараз, без світла в туалеті і спальні, без праски, а завтра ще й обіцяють слабкий напір води. сиджу така молода і думаю, чи варто заводити собі шахтарську каску з ліхтариком на лобі, щоб читати в туалеті і бути в тонусі, щоб не паритися відсутністю світла і бути молодою, бо молодих, як ти знаєш, нічого не парить? бо якщо мені на голову збереться падати кухонна шафа, бо цій квартирі я, здається, не потрібна молодою, то у мене буде каска і я таки лишуся молодою. а оскільки на касці буде ліхтарик, то я буду не лише молодою, а ще й в тонусі, а якщо я буду в тонусі, то я навчуся обирати одяг, який не потребує прасування.

і якщо скоротити мого листа до декількох слів, я думаю, що той хто має шахтарську каску з ліхтариком на лобі, той буде вічно молодий.

така собі каскова молодість чекає на таку людину.



p.s. ти знаєш таких людей?

- о, Женєчка, ти нарешті будеш мене годувати!
- я ставлю перед тобою посуд, щоб ти його помив.
- як я жорстоко помилився 35 років тому...

Нарешті відрив наверху телефон. Пересвідчуюся, що брат мене не бачить. Нашвидкоруч набираю номер телефону-автомату на першому поверсі. Пішли гудки. Якщо хтось підніме слухавку, то спитаю його чи її, чи вони знають, що час тут у мене нагорі йде трохи швидше, ніж там в них надолі.
Гудки йдуть довго. Дуже довго.
Ніхто не піднімає слухавки.
Нервує страшно.
Але ще трохи почекаю.
Аж тут піднімає слухавку якийсь тип.
- Ало – каже.
- Ало, I’m calling from teh top of teh building, - кажу.
- Yes – каже.
- Аre you aware that the time runs slightly faster at the top than it does at the bottom of this building – запитую.
- No, - відповідає.
- Well, it does, - кажу.
- All right, - каже бідака.
- Are you impressed – випитую далі.
- Not really, - відповідає.
- But that means that time doesn’t exist, - кажу.
- Oh yeah – каже.
- So what do you think – питаю.
- I couldn’t care less, - каже той пан і вішає слухавку.
Дебіл.